У чому заслуга Генріха мореплавця?

Після записок Марко Поло починається епоха великих географічних відкриттів. Пізніше ця епоха принесла європейцям успіх у їхніх багатовікових пошуках морського шляху в Східну Азію. Першою виклик прийняла маленька Португалія. Саме там знайшлася людина, яка багаторічною наполегливою працею змогла відкрити для Португалії шлях на Схід. Цією людиною був Генріх, принц Енріке (4.03.1394–13.11.1460). В історії географічних відкриттів він залишився відомий як Генріх Мореплавець. Цікаво, що сам Генріх у жодній подорожі участі не брав. Зате він був так захоплений ними і так любив море, що зібрав при своєму дворі кращих учених часу — астрономів і картографів. Вони займалися розробкою теоретичних питань навігації, у яких принц Енріке брав як особисту участь, так і фінансову.

Але потрібні були і ті, хто втілював би на практиці ідеї мореплавання. Генріх Мореплавець знайшов і залучив до справи сміливих і досвідчених капітанів, моряків і механіків. Вивчивши всі доступні на той час документи, у тому числі і роботи арабських авторів, він узявся до реалізації своїх планів. Великі кошти виділяв принц Енріке зі своєї скарбниці на будівництво надійних суден — каравел — і став посилати капітанів усе далі і далі на південь уздовж берегів Західної Африки. Кожен такий похід приносив нові відомості про відкриті землі. Виконувалися доробки суден, вносилися корективи в навігаційне устаткування кораблів. І от нарешті перед ними відкрився морський шлях на Схід — в Індію. За своєю значимістю, як вважають сучасні вчені, цю справу можна порівняти лише з підкоренням космічного простору.

Незабаром прийшов і перший успіх: заново були відкриті Азор-ські острови, які колись у давнину першими відвідали фінікійці. Дослідження самого ж африканського узбережжя йшло дуже повільними темпами. Капітани намагалися якнайшвидше повернутися назад. Невідомість породжувала почуття страху. Серед першовідкривачів ще жили уявлення про те, що в тропіках водяться велетенські морські чудовиська. За легендами й переказами моряків, вони могли змусити море закипіти, стати в’язким або створити вир і затягти корабель до морської безодні. І через чверть століття, коли вже не було принца Енріке і коли в Лісабоні в брата Бартоломео оселився нікому не відомий матрос Христофор Колумб, старі капітани Генріха Мореплавця розповідали про вогненні потоки, що виливаються в море з Колісниці Богів, про волохатих людей-горил, про землю Брандана, про острів Антилія, про таємничі землі в Атлантичному океані. Сьогодні ми називаємо їхні розповіді міфічними. Але тоді в них беззастережно вірили і досвідчені капітани, і молоді матроси.

Минули десятиліття, перш ніж португальці дісталися до Камеруну, а карфагенському мореплавцю Ганнону в 450 р. до Різдва Христового — за 2 000 років до цього — знадобилося лише кілька літніх місяців, щоб здійснити таку подорож. І все ж таки прагнення португальців було настільки велике, що його не могла зупинити навіть смерть Генріха Мореплавця. У 1487 році Бартоломеу Діаш обігнув Мис Доброї Надії — південний край Африки. Перед ним лежав шлях до Індії.

Однак перша флотилія залишила гавань Лісабону тільки в 1497 р. Вона вирушила по шляху, прокладеному Діашем десятиліттям раніше. Починалась епоха не тільки великих пізнань і відкриттів, а й великих завоювань і кровопролить. Несучи європейську цивілізацію на відкриті землі і насаджуючи її силоміць, мандрівники свідомо чи мимоволі прокладали шлях до виникнення і розширення рабства.

Отже, флотилія вийшла в плавання. Очолював її молодий дворянин Васко да Гама. До кінця того ж року його кораблі пройшли повз найдальшу точку, відому на той час, і взяли курс на північ уздовж берегів Східної Африки. У Мозамбіку португальці одержали перші уявлення про масштаби тутешньої торгівлі: вони побачили судна, до бортів навантажені золотом, сріблом, прянощами, перлинами та рубінами. Араби були дуже незадоволені появою християн-європейців у цих водах і намагалися атакувати їхні кораблі. І все ж таки Васко да Гама зумів найняти лоцмана для плавання через океан до берегів Індії. Уже в травні його судна ввійшли до індійського порту Калькутта.

І тут зустріч виявилася більш ніж холодною. Це відбувалося головним чином тому, що в такому багатому місті нікого не приваблювали дешеві товари, привезені португальцями. Зрештою їм все ж пощастило виміняти трохи прянощів і отримати листа до короля Португалії від раджі Калікута. Майже рік пішов на зворотний шлях. На батьківщині Васко да Гаму чекала дійсно тріумфальна зустріч. Адже збулася давня мрія принца Енріке — було відкрито морський шлях до Індії.

Другий похід Васко да Гами в Індію почався в 1502 р. Саме цей похід став першим у низці тієї безславної історії європейського мореплавання, про яку ми згадали вище. Під час плавання Васко да Гама нещадно застосовував зброю і не зупинявся перед жорстоким насильством заради досягнення мети. Щоб помститися мусульманам за їхній попередній напад, він спалив кораблі з жінками і дітьми, які поверталися додому після паломництва до Мекки. Таким чином діяли і його послідовники. Вони за допомогою зброї і залякування стрімко захоплювали стратегічно важливі пункти прокладеного морського шляху, прибираючи до рук усю торгівлю зі Сходом.

На цей час усе небезпечнішим конкурентом на просторах Світового океану в Португалії ставала Іспанія. Вона теж шукала найкоротший шлях до Індії, але в західному напрямку. Наближався час відкриття Нового Світу, що, по суті, було тоді просто продовженням пошуку найкоротшого шляху на Схід.

У пошуках шляху в Індію через Атлантичний океан іспанська експедиція Христофора Колумба в 1492 р. досягла Багамських, Великих і Малих Антильських островів, започаткувавши відкриття Америки.

Вулкан — це гора, утворена лавою, що піднялась з-під земної поверхні. Коли вулкан починає діяти, лава і попіл наростають, утворюючи конус. Одні вулкани під час виверження викидають хмари попелу і газів. Інші вивергають потоки розпеченої до червоного лави, що течуть униз по схилах. Розплавлені глибоко під корою Землі гірські породи називають магмою. Магма пробивається нагору по тріщинах у земній корі і виливається назовні у вигляді лави. Під час виверження вулкан разом з лавою часто викидає шматки битого каменю і попелу. Великі грудки лави називаються вулканічними бомбами. Охолоджуючись, лава і попіл утворюють шари твердої породи. Коли магма підіймається, з розплавленої маси виділяються гази. Вони можуть зібратися біля поверхні і викликати величезний вибух.

Вулкани утворюються на суші або на дні океану. Деякі підводні вулкани настільки виростають, що піднімаються над поверхнею моря і стають островами. Коли лава виливається назовні, а потім, охолоджуючись, перетворюється на тверду, щільну породу, можуть формуватися гори. Приклади таких вулканічних гір — Фудзі (чи Фудзіяма) у Японії і Везувій в Італії.

Зрештою вулкани вмирають. Вулкан, який тривалий час не діяв, називають дрімаючим, хоча небезпека раптового виверження завжди існує. Коли люди вважають, що вулкан остаточно вмер, його називають погаслим. Поступово вулкан руйнується. Більш м’які породи розпадаються першими, і в деяких місцях єдине, що залишається від вулкана — це щось на зразок твердої пробки, яка заповнювала його жерло.

Вулкани — грізні сусіди для розташованих поблизу поселень. Вони можуть завдати величезного лиха.

Перша така страшна подія, відомості про яку дійшли до нас, — це загибель трьох міст у 79 р. н. е. Вулкан Везувій після спокою, що тривав кілька століть, раптом ожив і залив гряззю Геркуланум, лавою — Стабію, а місто Помпеї засипав попелом і дрібним камінням, що не тільки вкрили майдани, вулиці і будинки, а й утворили над ними шар завтовшки 7–8 м.

Це виверження чудово описав Пліній Молодший у листах до історика Тацита. Він розповів про загибель свого дядька Плінія Старшого, котрий, щоб вивчити це грандіозне явище природи, вирушив до Везувію. Там йому довелося не тільки займатися наукою, але й рятувати людей. Пліній Старший задихнувся в отруйних газах.

Перелічимо кілька катастрофічних вивержень. Під час виверження Етни (у 1669 р.) на острові Сицилія була залита південно-східна частина міста Костанія, знищено близько 50 невеликих містечок та близько 300 селищ. Загинуло багато людей.

У 1783 році внаслідок виверження вулкана Лані в Ісландії загинуло 10 тис. голів великої рогатої худоби і близько 180 тис. овець. Від голоду померло 9 тис. людей, тобто приблизно одна п’ята частина всього тодішнього населення Ісландії.

Але наймогутнішим вулканічним виверженням вважається вибух вулкана на острові Кракатау, розташованому в Зондській протоці між Індонезійськими островами Ява і Суматра в 1883 році. Приблизно 20 км3 породи було викинуто в повітря з такою силою, що хмара пилу огорнула всю Землю, а заграва від виверження відбилася в заходах Сонця по всьому світу, забарвлюючи їх полум’яніючим червоним кольором. Вважається, що виверження Кракатау в 1883 році що найменше вдвічі перевершувало наймогутніший ядерний вибух. Подивимося, які були деякі наслідки цього неймовірного вибуху. Насамперед просто зникла вся північна частина острова і його більш низькі ділянки! До вибуху площа острова — 4250 м. Після вибуху на дні океану утворилася діра, що була на 300 метрів нижче рівня води! Звук вулканічного вибуху був чутний майже на 5000 км. Цунамі, що виник при цьому, з величезними хвилями заввишки 40 метрів вдерся в густо населені острови, приніс загибель 36 тисячам чоловік. Їхні тіла були віднесені в море, а пізніше їх знаходили мореплавці більш ніж за 225 км від місця трагедії.

Згодом вулканічна діяльність Кракатау стихла. Зникла без сліду велика частина головного конуса, як і повністю зникли два менших кратери, що утворилися ще в 1680 році. Але в 1927 році попеловий конус, названий Анак Кракатау або Дитя Кракатау, почав підніматися з океану. На сьогоднішній день він досяг 299 метрів заввишки і перебуває в надзвичайно активному стані.

Нужен реферат, сочинение, конспект? Тогда сохрани - » У чому заслуга Генріха мореплавця? . Готовые домашние задания!

Предыдущий реферат из данного раздела: Історія дослідження Азії

Следующее сочинение из данной рубрики: Марко Поло і друге відкриття сходу

Спасибо что посетили сайт Uznaem-kak.ru! Готовое сочинение на тему:
У чому заслуга Генріха мореплавця?.




загрузка...