Твір по повісті Вольтера «Простак»

Художні пошуки Франсуа Марі Аруе, який уславився за прізвищем Вольтера, належать до першого етапу просвітительського руху у Франції. Філософ, учений, історик, письменник, для багатьох він став символом європейського Просвітництва. Політичним ідеалом Вольтера стала "освічена монархія", він звертався до Бога у пошуках першопричин буття, чим, власне, і засвідчив принципову відмінність своєї концепції світу від позиції інших просвітителів (Ламетрі, Гельвеція). Водночас видатний просвітитель був далекий від радикалізму Ж.Ж.Руссо, який закликав сучасників до принципової перебудови суспільного устрою на основі республіканських ідей.

Народився Франсуа Марі Аруе 21 листопада 1694 року в Парижі — столиці однієї з наймогутніших серед тогочасних європейських країн феодальноабсолютистських держав. У цей час у Франції при владі перебував Людовік XIV, який спробував перетворити літературу на служницю своїх монархічних ідей і за допомогою неї та католицької церкви повністю заволодіти душами своїх підлеглих. Однак вже на початку XVIII ст. розпочалися неухильні зміни в суспільному житті — література поступово почала звільнюватися з лабет королівської влади, а кінець владарювання короля (1715) був позначений цілковитим крахом його експансіоністської політики в Європі, зубожінням французької економіки і поширенням у країні невдоволення політикою монарха.

Батько майбутнього просвітителя зробив кар'єру державного службовця спочатку як успішний нотаріус, а згодом як чиновник казначейства. У десять років Франсуа Марі став учнем колегії Людовіка Святого — середнього навчального закладу, в якому вчилися вихідці з багатьох аристократичних родин., Уже тоді Франсуа Марі був одним з найкращих учнів і вирізнявся своєю схильністю до наук та поетичним талантом.
За епохи регентства (1715—1723) Вольтер потрапляє на одинадцять місяців до Бастилії (1717—1718) за те, що написав уїдливу сатиру на герцога Філіпа Орлеанського, котрий тимчасово керував країною через неповнолітність короля Людовіка XV. Саме у в'язниці письменник розпочинає роботу над трагедією "Едіп", яка була написана згідно з канонами просвітительського класицизму і принесла йому славу та визнання. Після арешту й ув'язнення Вольтер зробив для себе важливий висновок: спрямовувати вістря сатири проти коронованих осіб не тільки небезпечно, а й значною мірою недоречно.
У 1725 році трапилася подія, яка вплинула на подальшу долю письменника.

Слуги вельможі де Рогана побили Вольтера палицями — їхній пан розлютився на письменника через те, що не спромігся перемогти його у прилюдному обміні дотепами. Вольтер не знайшов заступництва у впливових аристократів і спробував викликати де Рогана на дуель, за що знову потрапив до Бастилії. Після двох тижнів перебування у в'язниці в травні 1726 року він живе як вигнанець в Англії упродовж трьох років. Там познайомився з працями Локка, Ньютона, Шефтсбері, які на той час були майже невідомі у Франції.

Після повернення на батьківщину Вольтер перебуває тривалий час у замку Сірей у своєї близької знайомої маркізи дю Шатле, яка підтримала мислителя у важкий період його життя. Тут він написав свої відомі класицистичні трагедії "Магомет" (1742), "Меропа" (1743), комедії "Блудний син" (1736), "Наніна" (1749), філософську повість "Задіг" та інші твори. Але після смерті маркізи Вольтер на запрошення прусського короля Фрідріха II відбуває до Німеччини. Однак, розчарований політикою свого "доброзичливого товариша", який своїми вчинками аж ніяк не сприяв поширенню ідеалів Просвітництва в країні, письменник відбуває до Швейцарії, де у 1758 році купує на кордоні із Францією невеличкий маєток Ферней, де і прожив останні роки свого життя.

В історії європейських літератур епохи Просвітництва повість Вольтера "Простак" (1767) посідає виняткове і, можна навіть сказати, у певному відношенні показове місце. Визначено це тим, що в цьому творі письменник спробував узагальнити тривалу полеміку своїх сучасників довкола "природної людини".

Нагадаємо, що поняття "природна людина" — одне із стрижневих у просвітительській естетичній, філософській та художній думці. Під "природністю" і "природним" просвітителі розуміли і вірність первозданній природі, що не зазнала руйнівного впливу цивілізації, і важливий предмет для зображення в мистецтві, і цілу систему моральних принципів, оскільки.природа не знає таких суспільних вад, як шахрайство, підступництво, лицемірство тощо. Цікаву концепцію "природної людини" висунув Ж.Ж.Руссо, який закликав сучасників повернутися до природи і природного життя, вважаючи це єдиним можливим порятунком від жахливого поступу суспільного прогресу, який руйнує людину зсередини. Еталоном "природної людини" для Руссо були Робінзон Крузо і Адам, які, живучи поза суспільством, зберегли в собі природжену схильність до добра і краси та керувались у своєму житті природними законами і почуттями.

Руссо гадав, що єдиним хранителем "природних" традицій є простий народ, насамперед селянин, життя якого цивілізація зачепила якнайменше. Щирі безпосередні почуття людини, здатність не до інтелектуальної, а до емоційної рефлексії і переживань дістали в руссоїзмі докорінно іншого тлумачення, ніж в раціоналізмі. Тепер уже не. розум оцінювався як можливий критерій істини, а почуття, котрі вказують на близькість людини до природи. У цьому плані руссоїзм у своїх основних ідейних настановах відбивав за
гальну тенденцію розвитку європейських літератур другої половини XVIII ст. на переорієнтацію художньої думки з "життя розуму" на "життя серця".
Вольтер у своїй творчості дотримувався дещо інших ідейних засад. В історикокультурному аспекті він був прихильником тієї лінії художньої думки, що була пов'язана з раціоналізмом і класицизмом.

Щоправда, цей класицизм був суттєво видозмінений і поновлений письменником у порівнянні з класицизмом XVII ст.: у Вольтера цей літературний напрям став рупором просвітительських ідей. Тому позиція Руссо була принципово неприйнятною для письменника. Не дивно, що літературознавці бачать у цих двох мислителях "два різних полюси французького Просвітництва, дві різні натури, воістину два антиподи" (С.Артамонов). Один при цьому намагався змінити основи суспільного буття через сміх і сатиру, а другий — через почуття і сльози.

Ідейні розбіжності цих двох великих просвітителів призводили іноді до прямих випадів одного проти іншого. Руссо, наприклад, у вольтерівській сатиричній критиці вад суспільства побачив лише примху забезпеченого багатія. Вольтер у відповідь назвав Руссо божевільним. Та особливо автор "Простака" не міг погодитися з думками Руссо, що були висловлені ним у "Міркуваннях про науки та мистецтва" (1750), де він негативно висловлювався про цивілізацію, культуру й обстоював думку про необхідність людині повернутися до "дикого" стану, в якому вона була посправжньому щасливою. (До речі, цю книгу Руссо надіслав Вольтеру власноручно), Вольтер на це дав таку відповідь: "Ваша книга навчає людину повзати рачки, коли я за шістдесят років відучився від подібного способу пересування".
І. В. Лімборський, доктор філологічних наук Черкаси

Нужен реферат, сочинение, конспект? Тогда сохрани - » Твір по повісті Вольтера «Простак» . Готовые домашние задания!

Предыдущий реферат из данного раздела: Основа сюжету твору «Простак»

Следующее сочинение из данной рубрики: Особливості композиції та її роль у розкритті характеру Григорія Печоріна

Спасибо что посетили сайт Uznaem-kak.ru! Готовое сочинение на тему:
Твір по повісті Вольтера «Простак».




загрузка...