Світ на початку XX ст. Частина друга

На відміну від кінця XIX ст., коли в політичному житті Франції головна боротьба точилася між монархістами й республіканцями, з початку ХХ ст. головного значення набула боротьба між лівими (радикальними) республіканцями – радикалами й правими (поміркованими) республікан-цями. Радикалів очолював Жорж Клемансо.

Клемансо Жорж (1841-1929) - прем’єр-міністр Франції в 1906-1909 та в 1917-1920 рр. Здобув медичну освіту в Сорбонні. Деякий час практикував як лікар. Упродовж всієї політичної кар’єри виступав за реванш Німеччині за поразку Франції у війні 1870-1871 рр. Один із засновників Республіканської партії радикалів. За гострі промови в парламенті отримав прізвисько «Тигр», а за внесок у перемогу над Німеччиною в роки Першої світової війни (1914-1918 рр.) - «Батько перемоги». Голова Паризької мирної конференції за підсумками Першої світової війни. У 1920 р. відійшов від політики й займався літературною і публіцистичною діяльністю.

Партія радикалів мала велику популярність серед міської дрібної буржуазії й селянства. У її програмі були сформульовані принципи захисту республіки, приватної власності, боротьби проти засилля церкви, вимога націоналізації великих монополій, введення прогресивного прибуткового податку.

На початку XX ст. у французькому парламенті діяло близько десятка партій і груп, жодна з яких не мала більшості в парламенті й, отже, не могла самостійно сформувати уряд. Більшість для формування уряду могла бути досягнута лише шляхом створення блоку різних партій. Оскільки такі блоки були нестійкими, то нестійкими були й уряди, створені ними. Так, з 1900 по 1914 рік у країні змінилося 13 урядів, кожен з яких в середньому проіснував близько року, а деякі всього два-три місяці.

Важливим чинником французької політики була ідея «реваншу» за програну Франко-прусську війну. Реваншисти, яких підтримували практично всі партії, називали Німеччину «спадкоємним ворогом» й закликали до нової війни з нею, щоб помститися за поразку й повернути Ельзас і Лотарингію.

На парламентських виборах 1902 р. перемогу здобув «Лівий блок», що об’єднав радикалів і соціалістів. «Лівий блок» обіцяв провести важливі соціальні реформи, у тому числі закон про пенсії й закон про 8-годинний робочий день. Главою уряду (Ради міністрів) «Лівого блоку» став один з лідерів радикальної партії Еміль Комб, а в 1906 р. уряд очолив Ж. Клемансо. Аж до початку світової війни радикали відігравали провідну роль в усіх урядах. У 1902-1905 рр. вони провели через парламент ряд законів, які відокремили церкву від держави й від школи. Здійснення інших обіцяних радикалами реформ довго відкладалося. Лише в 1910 р. (після відставки Ж. Клемансо) було прийнято закон про пенсії, за яким французам, що досягли 65 ро ків, призначалася пенсія за старістю (у Німеччині й Англії - з 70 років).

Особливого характеру набув робітничий рух у Франції. Профспілки (синдикати) в повний голос заявили про себе пізніше, ніж у Німеччині. Разом з тим радикалізм французького профспілкового руху був незрівнянно вищим, ніж в інших європейських країнах. На межі XIX і XX ст. об’єднання робітників однієї галузі промисловості стали утворювати «федерації», а робітничі спілки різних спеціальностей в одному й тому самому місті - «біржі праці». Усі «федерації» й «біржі праці», кількість і чисельність яких стрімко зростали, складали «Генеральну конфедерацію праці». Ці організації допомагали робітникам у пошуках роботи, здобутті освіти.

У той час як у Європі політичний устрій держав розвивався у напрямку становлення парламентарних форм правління та виборності, Російська імперія продовжувала залишатись останнім островом абсолютизму, а влада царя не обмежувалася жодними виборними органами. В управлінні країною російський самодержець опирався на централізований і упорядкований бюрократичний апарат, створений ще в XVII ст.: міністрів, радників, призначених ним самим, та на конституційні органи, до складу котрих входили представники вищої знаті й бюрократії. У країні звичним явищем була часта зміна складу уряду. За перші десять років свого правління Микола II звільнив 5 міністрів внутрішніх справ та стільки ж міністрів освіти, 4 міністри закордонних справ.

Державна рада була дорадчим законодавчим органом, члени якої призначалися пожиттєво. Її пропозиції не обмежували свободу дій царя. Виконавчий орган самодержавства - Рада міністрів, створена ще за Олександра I, також мав дорадчі функції.

Сенат, створений ще за Петра І, виконував функції Верховного суду, а сенатори, призначені пожиттєво царем, мали знайомити громадськість з новими законами, тлумачити їх, контролювати їх виконання.

На початку ХХ ст. перед російським самодержавством стояло завдання зберегти недоторканою абсолютну монархію. Противники існуючого порядку переважно були представлені інтелігенцією. На рубежі століть ліберальний рух значно активізувався, особливо під впливом поширення марксизму в Росії. У 1903 р. російські соціал-демократи поділялися на два крила: праворадикальне - меншовиків та ліворадикальне - більшовиків, лідером яких був Володимир Ульянов (Ленін).

Виразниками інтересів російського селянства стали представники Партії соціалістів-революціонерів (есери), які виступали за проведення земельної реформи та вбачали «особливий шлях» розвитку Росії, на противагу країнам Європи.

Російська монархія проводила жорстку політику русифікації, придушуючи національні рухи в провінціях. Виразним свідченням такої політики стала заборона в 1914 р. святкування дня народження Тараса Шевченка.

Доброю нагодою для російського самодержавства відволікти людей від повсякденних проблем і запалити їх патріотичними настроями стала війна з Японією 1904–1905 рр. Міністр внутрішніх справ В’ячеслав Плеве відверто заявив військовому міністру Олексію Куропаткіну: «Ви внутрішнього становища Росії не знаєте. Щоб утримати революцію, нам потрібна маленька переможна війна».

Але війна виявилася не «маленькою» і зовсім не переможною. Неочіку-вано для російського уряду першою напала Японія. У січні 1904 р. японці раптово атакували російський флот у Порт-Артурі - військово-морській базі, орендованій у Китаю. Щоденно війна поглинала близько 3 млн рублів золотом, і тільки за перший рік війни збитки Росії від неї склали 2 млрд рублів. Але це не допомогло - російська армія зазнала поразки в Маньчжурії, Порт-Артур після впертої оборони в грудні був зданий японцям, вели кий російський флот, що ходив по всьому світу, був потоплений.

За мирним договором, підписаним у 1905 р. в м. Портсмуті (США), Росія віддала японцям більшість своїх останніх територіальних надбань у Маньчжурії, включаючи Порт-Артур і південну частину острова Сахалін, визнала Корею сферою японських інтересів.

Драматична поразка, якої Росія не знала півстоліття після Кримської війни, збурила російське суспільство й прискорила революцію. У 1905 р. розрізнені виступи робітників і селян переросли в революцію. Поштовхом до її початку стали події в столиці 9 січня 1905 р. Того дня відбувся мирний похід, який очолював священик Георгій Гапон, до царського палацу з метою вручити Миколі II петицію зі 150 тис. підписів. У петиції піддані просили монарха полегшити їх життя. Народний похід закінчився розстрілом беззбройних людей. Загинуло понад тисячу і було поранено п’ять тисяч мирних маніфестантів1. Цей день увійшов в історію як «кривава неділя». В Україні реакцією на звістку про «крива ву неділю» стали масові страйки в Києві, Катеринославі (тепер Дніпропетровськ), Одесі, Харкові, Миколаєві.

1 Г. Гапону вдалося втекти, але згодом його було схоплено революціонерами й повішено в березні 1906 р. в передмісті Петербурга.

У революції брали участь усі верстви та стани російського суспільства: інтелігенція, підприємці, селяни, робітники, учні, студенти, військові. Улітку 1905 р. страйки стали переростати в збройні сутички з регулярними частинами та жандармерією. Виникли органи влади революції - ради. Яскравою сторінкою революції стало повстання в червні 1905 р. екіпажу, значну частину якого становили українці, на панцернику «Потьомкін». Також спалахнуло повстання матросів на чолі з лейтенантом Петром Шмідтом у Севастополі. У листопаді в Києві повстали сапери під командуванням поручика Б. Жаданівського; відбулися повстання військових у Харкові, Чернігові, Полтаві, Білій Церкві та інших українських містах. Революційна хвиля захопила і селянство (1/5 частина повітів європейської частини імперії була охоплена селянськими виступами).

Друга дума виявилася ще радикальнішою за першу, і у червні 1907 р. її також було розпущено. Ця подія символізувала завершення революції. Позитивним наслідком існування Державної думи було те, що вперше в історії Росії імператор правив за наявності виборного від населення представницького органу. Росія поступово перетворювалася в конституційну монархію. На загал же російська монархія переживала занепад, яскравим свідченням чого стала поява при монаршій родині Григорія Распутіна - авантюриста, який видавав себе за «святого старця», наділеного незвичайними здібностями. Упродовж багатьох років він мав значний вплив на прийняття важливих державних рішень.

Австро-Угорщина на початку ХХ ст. Особливість державного устрою та внутрішньополітичного життя в дуалістичній1 Австро-Угор ській імперії була обумовлена договором між Угорщиною і Авст рією 1867 р. про створення об’єднаної держави. В імперії фактично існувало три уряди: австрійський, угорський і об’єднана австро-угорська адміністрація.

Франц Иосиф І Габсбург (1830-1916) праправ нук імператриці Марії Терези, за освітою палітур ник. Намагався рівно ставитися до всіх народів імпе рії. У 1867 р. підтвердив автономію Галичини; поборник участі українських політиків Галичини в органах влади Австро-Угорщини. Володів шістьма мовами. Неприязно ставився до технічних новинок: не зносив автомобіля, ліфта, вентиляторів, телефона, друкарської машинки, військових маскувальних мундирів. Помер від запалення легенів; похований у Відні.

Цісар був імператором Австрії і королем Угорщини, контролював збройні сили та зовнішню політику, але не міг ефективно втручатися у внутрішні процеси обох складових своєї імперії.

Збори представників австрійського та угорського парламентів поперемінно засідали то у Відні, то в Будапешті. Проте для населення Австрії та Угорщини більш важливими були рішення, які приймали відповідно австрійський та угорський уряди, а не загальні збори.

Вразливим місцем для політичної стабільності імперії був її строкатий національний склад. Під владою Австро-Угорщини в числі інших слов’янських земель перебували Галичина, Закарпаття й Північна Буковина. Ключовим питанням для українських політиків було надання українцям рівних виборчих прав. Під тиском багатотисячних мітингів, зібрань і зборів українців у 1907 р. австрійський уряд пом’якшив ви-борчі процедури для українців. Як наслідок, того року депутатами ав-стрійського парламенту стали 32 українці (27 – від Галичини й 5 – від Буковини).

З іншого боку, українці демонстрували вміння жити в злагоді з ін-шими націями й мирно розв’язувати всі міжнаціональні питання. З усіх австрійських володінь найбільш багатонаціональним краєм була Буковина. За даними перепису населення 1910 р., на Буковині проживало 305 тис. українців, 273 тис. румунів, 168 тис. німців, 102 тис. євреїв, а також чисельні громади угорців та поляків. Українська та румунська мови були визнані офіційними мовами Буковини. Мовою ж імперського правління і вищої освіти залишалася німецька. Змішаність буковинського населення сформувала в нього толерантне ставлення до людей різних національностей. На початок ХХ ст. на Буковині ефективно діяла система національного місцевого самоуправління. Тут, на відміну від інших провінцій імперії, не було проявів міжнаціональної ворожнечі.

Франц Йосиф I намагався стояти над національними чварами. Та все ж йому із часом було дедалі складніше забезпечувати стабільність влади в імперії, яку через її багатоетнічний склад називали «клаптиковою».

Нужен реферат, сочинение, конспект? Тогда сохрани - » Світ на початку XX ст. Частина друга . Готовые домашние задания!

Предыдущий реферат из данного раздела: Світ на початку XX ст.

Следующее сочинение из данной рубрики: Період індустріального суспільства

Спасибо что посетили сайт Uznaem-kak.ru! Готовое сочинение на тему:
Світ на початку XX ст. Частина друга.




загрузка...