Робота над дванадцятим розділом «Поклик мисливців»

Оскільки цей розділ є найважливішим у розумінні ідейного змісту, своєрідним кульмінаційним моментом усього твору і його розв'язкою, варто прочитати його і прокоментувати у класі разом з учнями.

Роман В. Ґолдінга вражає точністю в окресленні психічного стану персонажів, психологічною умотивованістю їх дій. Лишити поза увагою, не використати цей обширний матеріал — означає збіднити сам процес аналізу твору, применшити гостроту художнього бачення і відчуттів учнів. На наше глибоке переконання, роман "Володар мух" може слугувати професійним психологам як ілюстрований матеріал у процесі розгляду емоційних станів і дій суб'єкта, подібно до роману Ф. Достоєвського "Брати Карамазови". Мова йде передовсім про страх і пов'язану з ним агресію.

Виявляється, що страх є однією з основних і вроджених форм реакції душі: змінюються предмети страху, змінюються враження страху і його впливи на внутрішній світ особистості, на її поведінку, але страх як відома форма оцінки, як тип відношення до світу і людей, залишається завжди в нас. Відомий психолог С. Холл переконливо довів, що будьякий предмет, будьяке явище може бути об'єктом страху. Джерелом страху може бути інстинктивна настороженість, особистий тяжкий досвід, вплив соціального середовища тощо.

Страх у своєму вираженні може мати пасивну і активну форми — може викликати психічну і психофізичну депресію.

На думку С. Холла, страх є одним з найхарактерніших почуттів дітей. Саме цей психічний стан охоплює персонажів роману відразу ж, як вони опинилися на острові, коли вони усвідомили: "Ніхто не знає, де ми... Ми тут можемо залишитися до смерті". Навіть дитячонаївне бажання "гарно побавитись" так і залишається нездійсненим. У хворобливій уяві малюка з родимою плямою, Персіваля, Еріка і Сема, Ральфа і Джека та ін. з'являється звір (змій) з моря, істота, схожа на велику мавпу. З'ява ввижається в різних ситуаціях. Пропонуємо учням пригадати ці ситуації: у малюка — через зневагу до нього старших, у Персіваля — внаслідок образи, коли засипали очі піском, у Ральфа і Джека — від гострої суперечки за лідерство. Характерно, що кожен із персонажів уявляє звіра посвоєму.

Острів, де відбуваються події роману, показаний так ясно, що можна без особливих зусиль намалювати його карту. Він непривітно зустрічає непроханих гостей і підсилює в дітей страх. Звернімося до тексту, проаналізуймо реакцію дітей":

—        "....червоножовта з'ява, тягнулась угору з відьомським крилом...." "Ворухнутися не можу в цих лабетах. Той, хто говорив, назадгузь вибирався з кущів, видираючи з гілок брудну курткувітрівку".

—        "Берег наїжачився кронами пальм, наче пір'ям".

—        "....десь унизу ліс здригнувся, наче по ньому промчало розлючене чудовисько".

—        "....ніби за тобою в джунглях весь час хтось стежить". Отже, страх породжує агресію. Та, як стверджують психологи, не лише страх. На їх переконання, агресію може спровокувати навіть температура (див. монографію Р. Берона і Д. Річардсона "Агрессия"). "Він увесь палав гнівом", "вона сказала це згарячу" — подібні побутові фрази підтверджують цю думку. Зацікавленість зв'язком агресії з температурою виникла, власне, з кількох причин. Наприклад, дані Федерального бюро розслідувань США свідчать, що пік насильства припадає на спекотні літні місяці, у цей час і найбільше серйозних масових безпорядків.

А тепер пильніше подивимось текст роману: "....спека стояла, яку лазні....", "чорні черевики глибоко вгрузли в пісок, його обдало жаром", "діти, котрі прямували понад берегом, впадали в поле зору, коли виходили зі спекотного марева на пісок біля плити", "від тропічної спеки, пошуків харчів й, нарешті, стомливого до поту переходу пекучим берегом їхні обличчя блищали, наче свіжо вимиті сливи" і т. д.

І останнє. Виявляється, що гра із однолітками дає дітям можливість навчитися агресивним реакціям (наприклад, бійка, образи, насмішка).

Гамірливі ігри, в яких діти штовхаються, наздоганяють один одного, намагаються завдати один одному якоїсь шкоди — фактично можуть виявитися порівняно "безпечним" способом агресивної поведінки.

Письменник-гуманіст дещо несподівано категорично стверджує, що людина за своєю природою — звір, що в людській особистості переважають темні сили. Він вважає, що те зло, яке селиться в нас, перебороти дуже важко, а то й неможливо. Хіба можливий моральний прогрес за умов цивілізації, яка поглиблює внутрішній розлад, розгром, брутально руйнує навколишнє середовище й сферу почуттів особистості? — з гіркотою констатує Ґолдінг.

Прослідкуємо етапи народження образу звіра в романі.

1.         Страшно було уявити, як жахливий ніж упаде й уріжеться в живу плоть, нестерпний був вигляд крові.

2.         "Маска стала ніби чимось від нього незалежним, за нею Джек ховався, звільнившись від сорому та людської самосвідомості".

3.         "Бий свиню! Рубай — свиню! Горло — ріж!"

4.         "Чхав я на твої правила".

5.         Гра, коли Роберт заміняє свиню. Масове полювання на справжню свиню.

6.         Вбивство Саймона.

7.         Загибель Рохи.

Як бачимо, все призводить до агресії.

Агресія — індивідуальна чи колективна поведінка, дія, спрямована на нанесення фізичної чи психологічної шкоди або на знищення людини чи групи людей. У переважній більшості випадків агресія виникає як реакція суб'єкта на фрустрацію (труднощі, які виникають у досягненні мети чи у розв'язанні завдань, переживання невдачі) і супроводжується емоційним станом гніву, ворожості, ненависті й ін. Від подібної реактивної агресії в різноманітних її проявах (експресивна агресія, імпульсивна агресія, афективна агресія) варто відрізняти ворожу агресію, яка характеризується цілеспрямовано — усвідомленим наміром нанесення шкоди іншому, і аргументальну агресію, де мета дії суб'єкта нейтральна, а агресія — Ьдин із засобів її досягнення. Для форм агресії характерна стереотипізація уявлень у створюваному "образі ворога". Готовність суб'єкта до агресивної поведінки розглядається як відносно стійка риса особистості — агресивність. Важливу роль відіграють ситуативні зміни (інтерпретація намірів оточення, провокуючий вплив зброї та ін.).

Нескладно переконатися, що образ Джека є психотипом, носієм агресивності. Джек — грубий і жорстокий, не хоче підкорятися правилам, визнає тільки владу сили: "Чхав я на твої правила".

Що спонукало Джека до агресивних дій?

1.         Відчай, коли замість дорослого сурмив Ральф.

2.         Страх, що не буде лідера.

3.         Страх уперше вдарити свиню ножем.

4.         Страх під час полювання.,..здається, що не ти полюєш, а на тебе полюють.

5.         Страх, коли ідуть на звіра.

У чому проявляється агресивність Джека?

1.         "З лиця того дивились ясноголубі очі, від розчарування в них готова була спалахнути! вже спалахувала злість".

2.         "Люто озирнувся перевірити, чи не думає хто сперечатися".

3.         "Вони були яскравосині ті очі, що у відчаї кресали блискавиці й здавалися майже безумними".

4.         Нервовий стрес під час зборів, коли Джек кидає всім виклик. "На мить зупинився, а тоді крикнув пронизливо й люто: — Ні!" Отже, агресія Джека — результат страху. Чим більший страх — тим більше люті й жорстокості в його словах та діях.

Учням пропонуємо пригадати перший серйозний конфлікт Ральфа і Джека. Під час першого полювання мисливців погас сигнальний вогонь, а тим часом якийсь корабель, який міг би врятувати дітей, проминув острів. "Два хлопці стояли вічнавіч. Блискучий світ почування, пошуку, непогамованих веселощів, спритності і світ туги й загнаного у безвихідь здорового глузду". Керуючи, Ральф як ватажок керується принципом здорового глузду, розуму, доцільності. Під впливом Рохи він доходить серйозного висновку: "Думки — цінна річ, від них є користь". Але те, що для Рохи — аксіома, для Ральфа — головне світоглядне поняття. Характер, погляди Рохи лишаються стабільними, незмінними, а от два інші — Ральф і Джек — еволюціонують.

Ральф, який і свого часу стверджував, що "....думки — цінна річ", розпачливо запитує: "Може, смислу взагалі немає?" На ці запитання не в змозі дати відповідь і сам автор, який спонукає читача до непростих роздумів. Показавши загибель кількох дітлахів, Ґолдінг все ж не доводить розв'язки до безнадійно трагічного фіналу. "В цьому романі, як я його розумію, неминуче гостре зло, але там жевріє маленька надія, вогненна надія. Різниця між оптимізмом та песимізмом, я міркую, в наступному: песиміст вважає, що цей вогник, маленький, як сірник в бурхливій стихії, повинен загаснути, але якщо ви вірите, що вітер не може загасити цей вогник, що його сила не в яскравості полум'я — тоді ви оптиміст. Так я бачу життя — безмежне море зла і пороку і маленький вогник надії, який неможливо загасити".

Ми поділяємо думку С. Павличко: "У "Володарі мух" Ґолдінг моделює ситуацію, що сприяє рухові острівної мікроцивілізації в регресивному напрямку, більш того, письменник переконаний в об'єктивності такого руху. "Володар мух" — перший його дослід аналізу ідеї соціального прогресу. Тієї ідеї, яка визначалася на основі нового розуміння ролі й завдань людини, запропонованого англійськими філософами XVII ст."

Як показує практика роботи з учнями, сприймання залежить від загальної культурної підготовки естетичного досвіду реципієнта, від знання мови даного виду мистецтва і тонкощів його розшифрування. Залежно від цього можна виділити типологічно відмінні групи реципієнтів, об'єднані однаковим ставленням до мистецтва, з подібними ціннісними орієнтаціями. Специфіку подібних груп ми враховували під час вивчення рецепції. Знаючи, до яких із цих груп належить читач, можна з більшою чи меншою вірогідністю передбачити, як він буде сприймати даний художній твір. За В. ізером, значущість твору породжує не сам текст, а реципієнт, який намагається зробити текст зрозумілим та перекладним. Остаточно значущість тексту визначає уява реципієнта, яка за своєю структурою полісемічна і здатна трансформувати текст у велику кількість значень. Ізер відрізняє інтерпретацію від реакції. Перша, на його думку, надає уяві "семантичного визначення", а друга — відчуття естетичного предмета. Перша проходить у межах "семантичних орієнтирів" літературної теорії, а друга — у межах культурного й антропологічного контексту.

Ученьчитач не просто споживач художньої продукції, не лише об'єкт ідейнохудожнього впливу твору. Він ще й співучасник творчого процесу творення смислу художнього твору, суб'єкт, який здійснює читання. Таким чином, читацьке сприймання бере участь у конструюванні твору, формуванні його смислу.

Слушними нам видаються думки А. Бергсона: "Візьмемо постать з якогось роману, про переживання якої нам розповідають. Повістяр може помножувати риси її характеру, може змушувати свого героя робити що завгодно: але це не зможе витворити простого й цілісного почуття, яке б ми переживали, коли хоча б на мить могли перевтілитися в ту постать.... Все, що нам розповідають про цю постать, створює тільки точки її бачення. Усі риси, які описують нам її і які дозволяють нам розпізнати її за допомогою порівняння з іншими нам відомими речами або людьми, є знаками, якими вона більше або менше символічно виражена".

А. В. Градовський, доктор педагогічних наук Черкаси

Нужен реферат, сочинение, конспект? Тогда сохрани - » Робота над дванадцятим розділом «Поклик мисливців» . Готовые домашние задания!

Предыдущий реферат из данного раздела: Специфіка драми як роду літератури

Следующее сочинение из данной рубрики: Методика вивчення роману В. Ґолдінга «Володар мух»

Спасибо что посетили сайт Uznaem-kak.ru! Готовое сочинение на тему:
Робота над дванадцятим розділом «Поклик мисливців».