Компонентний аналіз – часть 2

Узагальнене слово про «Сучасні проблеми розвитку лексикографії в Україні» говорять Б. Шуневич та А. Кохан. Автори зазначають, що сучасна лексикографія перебуває на стадії розвитку і становлення. Одразу слід обумовити, що українська лексикографія своїм корінням сягає ще ХУП ст. і сьогодні є цілком усталеною, бо стоїть на рівні з лексикографіями багатьох європейських культур, а ось термінологічна лексикографія або термінографія переживає свій новий підйом. Однак далі в статті йдеться не про сучасні проблеми української лексикографії, як повідомляється у заголовку наукової публікації, а про введення курсу «Лексикографія» на факультеті «Прикладної лінгвістики» та про те, що студенти, складаючи заліки, подають варіанти термінологічних словників на певну кількість знаків. Однак про рівень цих словників мусить іти розмова окремо, бо укласти словник це є дуже відповідальна і важка справа і не обмежується розташуванням слів в алфавітному порядку.

Спеціальні словники в Україні продовжують укладатись. Про роботу над ними пишуть О. Кочерга, Є. Мейнарович «Українсько-англійський словник термінів зі значенням супротивності, оберненості, заперечності, відсутності», Л. Сапожнікова «До питання про створення російсько-українського термінологічного словника технології харчування». М. Кратко, Н. Кікець «Проблеми транскрипції в укладанні англо-українських словників з математики, програмування та обчислювальної техніки» тощо.

Досвідом про укладання перекладних багатомовних словників діляться С. Шнерх, Н. Лещій та О. Дацько з Польщі. Вони зокрема повідомляють про ті проблеми, з якими зіткнулися у своїй плідній лексикографічній практиці. Це кількість мов у словнику і порядок їх розміщення, тематичний поділ словника і термінологічне його насичення, використання чужомовних слів та слів-кальок, помилкові поняття тощо і запропонували свої рекомендації щодо їх вирішення.

Л. Сніцарук подає алгоритм комп’ютерного перекладу іншомовних текстів. Він розповідає про комп’ютерні перекладні словники, які допомагають студентам та учням у навчанні, а також про різні варіанти алгоритму, що передбачають використання повного словника Webster чи Oxford.

З концепцією побудови електронної та паперової версій багатотематичного тримовного (російсько-українсько-англійського) тлумачного словника знайомить нас М. Гінзбург з Харкова. Відомий лексикограф, термінолог зосередив увагу на поєднанні функції перекладу у словнику з функцією тлумачення понять, на повноті словника і системності термінів, на послідовності у поданні термінів-словосполучень, на однозначній відповідності між терміном і поняттям, на полісемії, омонімії і синонімії термінів і відтворення цих явищ у термінологічних словниках. Автор ставить вимогу, що означення до кожного терміна повинно відбивати сучасний рівень знань і одночасно бути зрозумілим фахівцям.

Висновки із історії розвитку української лексикографії та сучасні проблеми галузі

Як бачимо із наведеного матеріалу, українська лексикографія має давню та багату історію і налічує велику кількість серйозних праць, серед яких хотілося б виділити наступні:

Російсько-український словник «Опыть русско-украинскаго словаря» М. Левченка (1874, 7600 слів), який суттєво вплинув на подальший розвиток української лексикографії.

«Малоруско-німецкий словар» Є. Желехівського і С. Недільського (1885 – 1886), у якому широко представлена як зафіксована в художній літературі, так і діалектична лексика (понад 64 000 слів). Він не втратив свого наукового значення і досі; у 1982 в Мюнхені О. Горбач перевидав його в трьох частинах.

«Словар росийсько-український» М. Уманця (Комарова) та А. Спілки (колект. псевдонім одеських співпрацівників М. Уманця; т. 1 – 4, 1893 – 1898), який має близько 37 000 російських слів, що пояснюються одним чи кількома відповідниками, у тому числі діалектизмами; значна кількість українських слів ілюструється цитатами з художньої літератури та етнографічних джерел.

«Словарь української мови» (1907 – 1909) Б. Грінченком, що на тлі всіх словників, які вийшли до нього, відзначається широтою використаних джерел, докладністю лексикографічного опрацювання реєстрових слів і який перевидається й досі.

«Російсько-український словник» (т. 1 – 3, перше видання 1968, редактори томів С. Головащук, Л. Коробчинська, М. Пилинський) – один з найповніших і найдокладніших російсько-іншомовних словників (близько 120000 слів).

Англо-український фразеологічний словник» за редакцією К. Баранцева (1969) має біля 30 000 сполучень. На час виходу аналогів подібних словників не було в усьому СРСР – найбільший подібний російський словник мав всього 20 тисяч фразеологізмів.

Не дивлячись на те, що від часів набуття незалежності можна бачити пожвавлення лексикографічної роботи, труднощів більш ніж достатньо.

Серед основних проблем, вирішення яких наразі стоїть перед вітчизняною лексикографію, потрібно виділити наступні.

Переважні більшість перекладів неслов'янської літератури нині робиться з російських видань – через незнання інших мов, відсутність перекладацького досвіду, брак часу тощо. За таких умов іноземно-українські словники й довідники не мають значного попиту, і їх часто замінюють російськомовні. На цьому тлі розквітло буйним квітом україно-російське словникарство.

Якщо до набуття незалежності головне право на видання лексикографічної літератури мало видавництво «Наукова думка», то в наш час до справи докладають рук всі, кому не лінь. А через відсутність належного контролю за якістю виданого матеріалу та законодавчих норм про авторські права, на полицях книжкових магазинів з'являються численні видання сумнівної кості та майже неприкриті передруковки із вдалих праць попередників.

Попри порівняно велику кількість назв сучасних словників, що їх видають найрізноманітніші видавництва, їхні тиражі зазвичай недостатні для забезпечення нагальних потреб, а їх лексична база нерідко значно відстає від стрімкого розвитку мови з радянських часів (а саме радянські словники найчастіше слугують фундаментом для нових видань).

При підготовці огляду були використані наступні джерела:

1. Енциклопедія «Українська мова». К: Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997, – 820 с.

2. «Сучасна українська мова. Підручник.» за ред. Пономарева О. Д. К: «Либідь», 1997, – 400 с.

3. «Бійтесь заглядати у словник: Тенденції і перспективи вітчизняного словникарства» Гнатюк М. / «КК+», 2002, №3.

Лексиколóгія (від грецького lexikos — словесний, словниковий і logos — учення) — розділ мовознавства, який вивчає лексику (словниковий склад мови).

Розрізняють лексикологію історичну, яка досліджує закономірності формування, розвитку і збагачення словника мови від найдавніших часів, і лексикологію сучасної мови, або описову, яка вивчає лексичний склад мови сучасного періоду.

Прикладна лексикологія займається питаннями укладання словників, перекладу, лінгводидактики і культури мовлення.

Термін лексикологія вперше введений у французькій енциклопедії Д. Дідро та Л. Д'Аламбера в 1765 році.

Проте як окремий розділ мовознавства лексикологія виділилася порівняно недавно. Ще на початку 20 століття відомий американський мовознавець Леонард Блумфільд вважав, що мовознавство загалом не повинно займатися семантикою, яка по суті становить ядро лексикології.

Нужен реферат, сочинение, конспект? Тогда сохрани - » Компонентний аналіз – часть 2 . Готовые домашние задания!

Предыдущий реферат из данного раздела: Из сумрака вышедши к свету… (О творческом пути Брюсова-поэта) – Часть 1

Следующее сочинение из данной рубрики: Система уроков по повести И. С. Тургенева “Ася” в 8 классе – Часть 3

Спасибо что посетили сайт Uznaem-kak.ru! Готовое сочинение на тему:
Компонентний аналіз – часть 2.