Історія дослідження Азії

Обмежені відомості з географії Азії були відомі народам Стародавньої Месопотамії. Походи Олександра Македонського (4 ст. до н.е.), торгівля Єгипту з Індією, існування торгівельного шляху («Шовковий шлях») з Китаю в Передню Азію сприяли поступовому нагромадженню інформації про Азію. Однак більш глибокі знання про цю частину суші були отримані пізніше.

У VII ст. в. буддійський чернець Сюань-Цзан, що мандрував по Центральній і Середній Азії, Індії, виклав відомості з географії, етнографії й історії побачених країн в одному зі своїх головних творів «Записки про країни Заходу», завершеному в 648 р. Арабський мандрівник і географ Ібн Хордадбех (IX—X ст.) описав провінції Передньої Азії. Біруні склав працю про Індію, Масуді дав географічний і історичний опис мусульманських країн, Індії, Китаю, Палестини, Цейлону. У IX—XI ст. різні регіони Середньої і Передньої Азії вивчали Мукадассі, Ібн Сіна, Ібн Фадлан та Ібн Руста. Арабський мандрівник Ідрисі (XII ст.), що прожив велику частину життя на Сицилії, у зведеній географічній праці описав Малу Азію, що він відвідав. У XIV ст. Ібн Баттута, що побував у багатьох країнах Азії, написав велику працю, в якій дав досить колоритний і живий опис цих країн, включаючи відомості про корисні копалини.

У XII—XIII ст. європейці, що брали участь у хрестових походах, збирають відомості про країни Центральної та Південної Азії. У 1253–1255 рр. фламандський мандрівник, чернець Рубрук, почав подорож з дипломатичною метою до Монголії. Звіт про цю найзначнішу (до М. Поло) подорож європейця до Азії містив цінні відомості з географії Центральної Азії (зокрема, у ньому вказувалося, що Каспійське море є не морем, а озером). Значний внесок у розвиток уявлень про Азію вніс мандрівник М. Поло (1271 – 1295), що прожив у Китаї близько 17 років. «Книга» (1298), записана з його слів у генуезькій в’язниці, куди він потрапив під час війни Венеції з Генуєю, уперше познайомила європейців з Персією, Вірменією, Китаєм, Індією та ін. Вона була настільною книгою таких великих мореплавців, як Колумб, Васко да Гама, Магеллан та ін. Венеціанський купець і мандрівник М. Конті, що мандрував у 1424 р. по Індії та відвідав острови Цейлон, Суматра, Борнео, Ява, за дорученням папи Римського в 1444 р. продиктував звіт про цю подорож. У 1468–1474 рр. російський купець А. Нікітін почав подорож в Індію. Його дорожні записи, що містили багатобічні спостереження, були опубліковані під назвою «Ходіння за три моря».

У середині XV ст. європейці почали шукати морські шляхи до Азії. Португальські моряки досягли Індії в 1497–1499 рр. (Васко да Гама), відвідали Малакку, Макао, Філіппіни, Японію. У другій половині XVI—XVII ст. до країн Південної Азії продовжували проникати голландці, англійці, іспанці. У 1618–1619 рр. сибірський козак І. Петлін побував у Монголії і Китаї, наніс маршрут на карту, а побачене виклав у книзі, переведеній на англійську, французьку та інші мови. Одним з перших європейців у 1690–1692 рр. відвідав Японію німецький натураліст і лікар Е. Кемпфер, що зібрав великий матеріал про природу, історію і побут народу. Його книга, опублікована в 1728 р. у Лондоні, довгий час була основним джерелом інформації про Японію.

У цей період найбільший внесок у дослідження північних областей Азії, куди не проникали європейці, внесли російські землепрохідці. До кінця XVI ст., після походу Єрмака, став загалом відомим Західний Сибір. У 1639 р. І. Ю. Москвитін із загоном козаків досяг узбережжя Охотського моря. У 1632-1638 рр. загін під керівництвом Є. П. Хабарова вивчив басейн ріки Лена. У 1649–1653 рр. він перетнув Становий хребет, подорожував по Приамур’ю, першим склав його карту. У 1643–1646 по ріках Лені, Алдану, Зеї й Амуру пройшов загін В. Д. Пояркова, що також зробив креслення пройдених маршрутів і зібрав цінні відомості про Далекий Схід. У 1648 р. експедиція С. І. Дежньова обігнула Чукотський півострів і відкрила протоку, що відокремлює Азію від Америки, та мис, який є крайньою північно-східною точкою Азії. Сибірський козак В. В. Атласов у 1697–1699 рр. подорожував по Камчатці, досяг Північних Курильських островів і склав опис («сказки») знайдених земель.

У XVII ст. російські землепрохідці, незважаючи на вкрай важкі кліматичні умови, переборюючи величезні простори, відкрили практично весь Сибір. Завершився цей етап складанням перших карт Сибіру, виконаних тобольским воєводою П. Годуновим і його земляком — географом і картографом С. Ремізовим.

У цей період продовжуються дослідження півночі і північного сходу Азіатського континенту російськими мандрівниками і мореплавцями. За указом Петра І споряджаються Камчатські експедиції, якими керував В. Беринг, помічником був А. Чириков. Перша експедиція (1725–1730) пройшла суходолом через Сибір до Охотська, а потім, після будівлі кораблів, Беринг вийшов у море, обігнув берега Камчатки і Чукотки, відкрив острів Св. Лаврентія і пройшов протокою, що нині носить його ім’я. Друга Камчатська експедиція (1733–1741), завдяки розмаху робіт відома також як Велика Північна, займає видатне місце в історії вивчення Арктики і північних районів Азії. Були закартовані азіатські береги Північного Льодовитого океану, відкриті Командорські, Алеутські й інші острови, обстежені береги Аляски. Окремі загони очолювали брати Лаптєви, В. В. Прончищев, С. І. Че-люскін (чиї імена увічнені на географічній карті). Великий внесок у вивчення Центральної Азії внесли місіонери, що дали на початку XVIII ст. опис Китаю, Монголії та Тибету. Наприкінці XVIII ст. російський мандрівник і натураліст П. С. Паллас досліджував Східний Сибір і Алтай. У 1800–1805 рр. Я. Санников відкрив і описав Стовповий і Фаддіївський острови Новосибірського архіпелагу, припустив існування на північ від нього землі Санникова. У 1811 р. В. М. Головнін почав подорож на Курильські острови, склав їхній опис і карту. Під час експедиції він був захоплений у полон японцями. Його спогади про перебування в 1811–13 рр. у полоні, що містять відомості про країну і звичаї японців, стали першим російськомовним описом Японії. У 1821–1823 рр. П. Ф. Анжу дослідив узбережжя Північного Льодовитого океану (між гирлами річок Оленек і Індигирка) та виконав ряд астрономічних і геомагнітних спостережень. Ф. П. Врангель у 1820–1824 рр. очолював експедицію з вивчення північних берегів Східного Сибіру. За відомостями, одержаними від чукчів, він у Чукотському морі визначив положення острова, названого пізніше його ім’ям. У 1829 р. за запрошенням російського уряду А. Гумбольдт почав подорож на Урал, Алтай, у південно-західну частину Сибіру, на береги Каспійського моря, у киргизькі степи, результати якого були освітлені в працях «Центральна Азія» (т. 1–3, 1843, російський переклад т. 1., 1915) і «Фрагменти з геології і кліматології Азії» (1831). Ф. П. Літке під час кругосвітньої подорожі в 1826–1829 рр. обстежував східний берег Азії і Камчатку.

Із середини XIX ст. різко зростає роль систематичних досліджень, проведених науковими інститутами, географічними товариствами і топографічними службами Англії, Франції, Нідерландів, Німеччини, Японії і Китаю. Збільшилося число монографічних описів Азії. Російське географічне товариство, створене в 1845, рогортає роботу в Сибіру і на Далекому Сході. У 1856–1857 рр. П. П. Семенов-Тян-Шанський здійснив подорож на Тянь-Шань (дав його першу орографічну схему), обстежував західні відроги Заілійського Алатау, першим з європейців піднявся на схили масиву Хан-Тенгрі. У пам’ять про його досягнення у вивченні Тянь-Шаню в 1906 р. до його прізвища було додано «Тян-Шанський». А. П. Федченко в 1868–1871 рр. здійснив кілька подорожей по Туркестану, першим з російських мандрівників відвідав Алайську долину, відкрив Заалайський хребет, досліджував низов’я ріки Сирдар’я, У 1872–1876 рр. А. І. Воєйков відвідав Південну і Передню Азію, Китай, Японію, Індію, Середню Азію, зібравши цінні відомості про клімат різних регіонів Азії. У 1877–1880 рр. І. Д. Чер-ський дав детальний географічний і геологічний опис узбережжя Байкалу. У 1870–1885 рр. організовані чотири експедиції в Центральну Азію під керівництвом Н. М. Пржевальського, що відкрили багато раніше невідомих областей — Куньлунь, Наньшань, Тибет і ін. Його дослідження продовжили російські мандрівники — М. В. Пєв-цов, Г. Е. Грумм-Гржимайло, Г. Ц. Цибиков. В. А. Обручев, що багато працював у Середній Азії, здійснив три експедиції в Закаспійську область (1886–1888), відкрив ряд хребтів у горах Наньшань, хребет Даурський та ін., досліджував нагір’я Бейшань.

Наприкінці XIX — початку XX ст. російські вчені (І. В. Мушкетов, Л. С. Берг) продовжують систематичні дослідження Азії. Будівництво Транссибірської магістралі також стимулювало регулярні дослідження прилягаючих до неї територій.

Уперше північно-східний прохід з Європи на Далекий Схід здійснив у 1878–1879 рр. Н. Норденшельд, пізніше (1911–1915 рр.) цей шлях, тільки вже зі сходу на захід, повторила експедиція Б. А. Виль-кицького. У цей період починаються поглиблені географічні дослідження вченими азіатських країн (Японії, Китаю, Індії, Індонезії).

Починаючи із середини XX ст. інтенсифікуються дослідження в російській частині Азії, пов’язані з народногосподарським освоєнням величезних територій, створюються регіональні наукові центри й інститути, що ведуть роботи з картографування (у т.ч. великомасштабного) і комплексного вивчення Сибіру і Далекого Сходу. Налагоджуються регулярні плавання Північним морським шляхом. Ведуться систематичні дослідження міжнародними експедиціями.

Нужен реферат, сочинение, конспект? Тогда сохрани - » Історія дослідження Азії . Готовые домашние задания!

Предыдущий реферат из данного раздела: Води Африки

Следующее сочинение из данной рубрики: У чому заслуга Генріха мореплавця?

Спасибо что посетили сайт Uznaem-kak.ru! Готовое сочинение на тему:
Історія дослідження Азії.




загрузка...