Ґрунти Харківщини

Ґрунти утворюються під впливом клімату, живих організмів, складу і будови материнських гірських порід, рельєфу місцевості і віку території. Від клімату залежить кількість опадів, що впливає на розвиток рослинності, життєдіяльність мікроорганізмів, розчинення різних сполук у ґрунті та їх переміщення. Температура впливає на перебіг хімічних і біохімічних реакцій.

У результаті взаємодії багатьох складних процесів формується хімічний склад ґрунту. Ґрунт складається з різноманітних мінеральних, органічних та органо-мінеральних сполук.

Найважливішою складовою частиною ґрунту є гумус — перегній. Він утворюється з органічних рослинно-тваринних решток, які щорічно потрапляють у грунт і під впливом життєдіяльності мікроорганізмів розкладаються й синтезуються.

Хімічний склад грунту суттєво впливає на його родючість, на його фізичні та біологічні властивості. Відмерла трав’яна рослинність після розкладу мікроорганізмами дає багато органічної речовини, збільшуючи потужність грунту. Частково гумус мінералізується і знову під впливом мікроорганізмів переходить в доступні рослинам мінеральні сполуки.

Ґрунт містить мікроелементи (азот, фосфор, калій, кальцій, магній, сірку, залізо та ін.) і мікроелементи (бор, марганець, молібден, мідь, цинк та ін.), які рослини споживають у невеликих кількостях. Їхнє співвідношення і визначає хімічний склад ґрунту. Він залежить від вмісту елементів у материнській породі, кліматичних факторів, рослинності. Чим більше зволожений грунт, тим переважно бідніші мінеральними сполуками його верхні горизонти.

У залежності від наявності тих чи інших хімічних елементів виділяють кислотність ґрунту. Основне природне джерело кислотності ґрунту — органічні кислоти. Вони утворюються при розкладі рослинних залишків мікроорганізмів без доступу повітря і просочуються в товщу ґрунту з атмосферною вологою. Кислоти можуть накопичуватися в ґрунті і від систематичного застосування так званих фізіологічних кислотних добрив (сульфат амонію, хлористий амоній тощо).

Кислотність ґрунту спричиняють іони водню, які утворюються при дисоціації кислот і гідролітичних кислих солей, а також поглинуті самими дрібними частинками ґрунту — колоїдами, які можуть переходити в ґрунтовий розчин.

Підвищена кислотність негативно впливає на ріст і розвиток більшості культурних рослин, заважає сприятливому ходу мікробіологічних процесів в ґрунті. Особливо чутливі до підвищеної кислотності люцерна, пшениця, кукурудза та ін.

Також виділяють серед хімічних явищ, пов’язаних з ґрунтом, засолення ґрунтів.

Засоленням ґрунтів називається збільшення переважного вмісту легкорозчинних солей в ґрунті (понад 0,25%), що призводить до утворення солонцюватих і солончакових ґрунтів.

Розумне регулювання хімічного складу ґрунту може підвищувати родючість ґрунту, і навпаки, невміле використання мінеральних добрив, неправильна обробка ґрунту може змінити хімічний склад ґрунту в гірший бік і стати причиною спустошення родючих земель.

2. ҐРУНТИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Грунти Харківської області розміщені в основному в природний зоні лісостепу.

Клімат в зоні лісостепу характеризується меншою кількістю опадів (450–550 мм) і вищою середньорічною температурою повітря. За рельєфом територія лісостепу — підвищена рівнина з добре розвиненим давнім водно-ерозійним рельєфом. Основні ґрунтоутворюючі породи — леси і лесовидні суглинки, вони мають багатший мінеральний і хімічний склад, містять до 15% CaCO3, пористі і тому здатні накопичувати вологу. Кальцій лесів сприяє закріпленню в грунтах органічних речовин (гумусу) та створенню агрономічно цінних структурних окремостей (структура ґрунту).

Ґрунтовий покрив лісостепової зони представлений двома найбільш поширеними типами: чорноземами (типовими, опідзоленими, вплутуваними і реградованими), які сформувались під трав’янистою рослинністю, і сірими опідзоленими (світло-сірими, сірими та темно-сірими), що утворились під лісовою рослинністю.

Чорноземами типовими називають ґрунти, в яких найбільш виражені ознаки їхнього утворення: інтенсивне нагромадження гумусу, азоту та зольних елементів, неглибоке вимивання карбонатів, поступовий перехід від гумусового горизонту до негумусової материнської породи тощо.

Вміст гумусу в цих ґрунтах найвищий — 4–6%, запаси його можуть досягати 500–600 т/га, ємність катіонного обміну — 30–50 мг-екв/100 г фунту, реакція ґрунтового розчину — слабокисла або нейтральна, високий вміст поживних речовин.

Чорноземи опідзолені та вилугувані мають меншу потенціальну родючість порівняно з типовими, але містять досить багато гумусу (3–5%) й елементів живлення. Формування цих ґрунтів має степову і лісову фази розвитку. Про це свідчить, з одного боку, наявність великої кількості кротовин, глибока гумусність профілю, якісний склад гумусу, де переважать гумінові кислоти, зв’язані з Ca, а з іншого, — глибоке скипання карбонатів, насиченість основами, кислотність, помітна диференціація за елювіально-ілювіальним типом.

Чорноземи реградовані поширені на межі чорноземів опідзолених і типо вих. Ці ґрунти розглядаються як результат окультурення чорноземів опідзолених і вилугуваних та темно-сірих опідзолених ґрунтів у процесі зміни лісової рослинної формації на трав’яну, тривалого сільськогосподарського використання тощо. При цьому змінюється гідрологічний режим, посилюються висхідні потоки вологи, які сприяють підтягуванню карбонатів до поверхні.

Тип сірі опідзолені ґрунти включає три підтипи: світло-сірі, сірі та темно-сірі. Світло-сірі та сірі опідзолені ґрунти за своїми ознаками і властивостями близькі до дерново-підзолистих. У них добре виражені процеси опідзолення, внаслідок чого профіль їх чітко диференційований за елювіально-ілювіальним типом, мають підвищену кислотність верхнього горизонту.

Темно-сірі опідзолені ґрунти формуються у дібровах, де під пологом лісової рослинності є багата трав’яна рослинність і за рахунок цього значний вплив на формування ґрунту має дерновий процес ґрунтоутворення. Темно-сірі опідзолені ґрунти за своїми ознаками та властивостями наближаються до чорноземів опідзолених. Ознаки опідзолення порівняно слабо помітні, а процеси акумуляції гумусу — інтенсивні. Вони мають добре прогумуcованийний верхній гумусово-елювіальний горизонт потужністю 25–35 см, переміщення колоїдів менш помітні, ніж у сірих опідзолених ґрунтах і механічний склад їх середньо і важкосуглинковий, тому в них краща структура, але слабка водостійкість.

Нужен реферат, сочинение, конспект? Тогда сохрани - » Ґрунти Харківщини . Готовые домашние задания!

Предыдущий реферат из данного раздела: Земельні ресурси України

Следующее сочинение из данной рубрики: Поліський заповідник

Спасибо что посетили сайт Uznaem-kak.ru! Готовое сочинение на тему:
Ґрунти Харківщини.